Народився 16 липня 1821 року в с. Об’єзєже Оборницького повіту (тепер Великопольського воєводства). Закінчив гімназію св. Марії Маґдалини у Познані (1841). Вищу освіту здобув на філософському факультеті Берлінського університету (1841–1844), де вивчав класичну філологію, славістику, філософію та історію. Слухав лекції Карла Людвіґа Мішле (Karl Ludwig Michelet, 1801–1893) і Леопольда Ранке (Leopold von Ranke, 1795–1886). Був прихильником ідеї “національної філософії” (filozofii narodowej), яку пропагували Кароль Лібельт (Karol Libelt, 1807–1875), Авґуст Цєшковський (August Cieszkowski, 1814–1894), Броніслав Трентовський (Bronisław Trentowski, 1808–1869).

Stopień doktora uzyskał na Uniwersytecie Berlińskim w 1844 roku na podstawie pracy O starej akademii (De academia vetereДокторат здобув у Берлінському університеті в грудні 1844 року на підставі праці “Про стару академію” (De academia vetere), присвяченої філософській школі Платона. Протягом 1845–1849 років викладав латинську, грецьку й польську мови, а також історію в познанській Гімназії св. Марії Маґдалини. У 1850–1852 роках – надзвичайний професор класичної філології Яґеллонського університету, з якого був усунутий через протест, висловлений проти впровадження німецької мови у середні школи. У червні 1853 року отримав поліційний припис виїхати з Кракова. Прибув до Познані, де певний час викладав польську мову в реальній школі. У 1854–1856 роках – професор класичної філології Інсбруцького університету.

Кафедру польської мови й літератури Львівського університету очолив у серпні 1856 року. Керував нею як надзвичайний професор у 1856–1865 роках та як звичайний – у 1865–1874. Декан філософського факультету в 1865/1866 навчальному році, ректор Львівського університету – в 1872/1873.

Брав активну участь у суспільно-політичному й культурному житті. Активно сприяв полонізації Львівського університету, запровадженню в навчальний процес польської мови. Від 1864 року – член Шкільної ради у Відні, в наступні роки – один із організаторів і активний член Галицької шкільної ради. Заступник куратора Національного закладу ім. Оссолінських у Львові в 1869–1872 роках. Член Міської ради Львова (1871–1892). Депутат Галицького крайового сейму (1876–1889). Один із співзасновників у Львові культурно-освітнього товариства “Польська матиця” (Macierz Polska) (1882), очолював її виконавчу раду в 1882–1893 роках. Почесний громадянин Львова (1891).

Małecki zajmował się kilkoma dziedzinami nauki: językoznawstwem polskim, historią polskiego romantyzmu oraz historią Polski w okresie średniowiecza. W 1863 roku opublikował dwie gramatyki języka polskiego: Gramatykę języka polskiego większą (Lwów, 1863) oraz Gramatykę języka polskiego mniejszą dla użytku gimnazjów i szkół realnych ułożoną (Lwów, 1863). Gramatyk szkolnych autorstwa Małeckiego używano jako podręczników przez ponad pół wieku, aż do 1923 roku. Do innych najważniejszych prac Małeckiego należą: Juliusz Słowacki, jego życie i dzieła w stosunku do współczesnej epoki (T. 1–2. Lwów, 1866–1867), Co rozumieć o runach słowiańskich i autentyczności napisów na mikorzyńskich kamieniach (Poznań, 1872), Panowanie Bolesława Krzywoustego (Lwów, 1873), Gramatyka historyczno‑porównawcza języka polskiego (Lwów, 1879), Jana Kochanowskiego młodość (Kraków, 1884), Studia heraldyczne (T. 1–2. Lwów, 1890). Pośmiertnie wydano książkę: Od antyku do romantyzmu (Warszawa, 1979). Ogromne znaczenie dla historii literatury polskiej miało wprowadzenie przez Małeckiego do obiegu naukowego znacznej części spuścizny epistolarnej oraz nieznanych utworów Juliusza Słowackiego, których rękopisy przechowywano w archiwum krewnych poety – Teofila (1798–1865) i Hersylii Januszewskich (1805–1872). Na podstawie tych materiałów Małecki przygotował do druku i opublikował Pisma pośmiertne Słowackiego (Lwów, 1866).

Головним учнем і вихованцем Малецького у Львівському університеті був Роман Пілат (Roman Pilat, 1846–1906).

Помер 7 жовтня 1913 року у Львові.